photo: Misha Lytvynyuk Photography

Aнна Домбровська продовжує відчувати себе на 18. За фахом лінгвіст і маркетолог, за покликанням – мандрівниця і творча людина, в житті – громадська діячка, талановита організаторка, професіоналка з маркетингу, піару, знавець української громади в Канаді і США, засновниця і лідер ЄвроМайдану Оттави. У вільний від роботи час – ведуча канадсько-українських теле і радіопрограм та змістовних і життєстверджуючих проектів, таких як Велопробіг «Чумацький Шлях до Північної Америки».

Не зважаючи на те, що побувала в багатьох країнах світу та спробувала багато різних видів туристичного спорту, найбілшою пригодою свого життя вважає велопохід по Каратам через Говерлу та перші вело-перегони крос-кантрі в Києві.

Анні важливо, щоби після завершення велопробігу «Чумацький Шлях до Північної Америки» у українців та у світу з’явився ще один привід пишатися Україною, особливо, якщо основою цього є мандри і велосипед. Для досягнення цієї мети Анна працюватиме над зв’язками з громадськістю, зі ЗМІ та буде «Штабом» вело-команди в Північній Америці.

Такі масштабні події, як велопробіг довжиною в 10000 км під українським прапором не можуть пройти безслідно. Анна сподівається, що велопробіг принесе багато нових і цікавих знайомств, та відкриттів. Через те, що Анна вже давно мріяла здійснити подібну мандрівку, тому, її участі у велопробігу ніхто не здивується.

Що би не сталося, найголовнішим для успіху подорожі є команда. Коли є на кого покластися, не страшні будь-які погодні умови.

Щастя – це свобода, це творити разом з однодумцями, це бачити, що твої зусилля змінили світ на краще.

Валерій Горбатов

Приватний підприємець, співзасновник інтернет- магазину , власник компанії Woodrover

Найбільша пригода- це в 38 кинути палити, сісти на велосипед, створити дерев’яний велосипед і за пів- року попасти на сторінки журналу Forbes Ukraine.

Перш за все для мене це виклик моїм фізичним та розумовим здібностям, також планую зустріти нових друзів, побачити та відкрити для себе США та Канаду.

Дуже хочу донести меседж, що Україна- це не тільки корумпована, виснажена війною країна, а країна, де працюють і розвиваються прекрасні талановиті люди, створюються інноваційні продукти. Також очікую злагодженої роботи команди, яку ми створювали протягом 6 місяців.

Я вже виконую функції комерційного директора та співорганізатора у команді, деякі питання вирішую самостійно, але багато виношу на розсуд команди. Також планую подолати за 30 днів дистанцію велосипедом близько 3000 км.

Перш за все це челендж для кожного члена команди, від наших дій та вчинків залежатиме загальний результат пробігу та згадування про марафон, як частину новітньої історії України. Я думаю, що для мене велопробіг відкриє нові перспективи розвитку, нові можливості для бізнесу та тісні зв’язки з українською діаспорою. Я схильний завжди рухатись уперед та долати труднощі, отже почуваюся у процесі організації марафону як «у себе вдома».  Безумовно, що така подія вплине на мене позитивно, бо я відточую майстерність спілкування за політиками, дипломатами, спонсорами тощо, також набуваю певної спортивної форми.

Дружину прийшлось трохи вмовляти, але вона швидко зрозуміла для чого я це роблю, і не стала надто заперечувати, а натепер навіть допомагає у підготовці.

Мене не лякають непередбачувані обставини, в них я тільки набуваю досвіду, але я трохи боюсь байдужості  з боку людей до нашої події, адже ми не можемо передбачити реакцію людей, до яких приїжджатимемо. Ще мене дуже дратують плітки та негативні коментарі в соцмережах збоку «диванних військ» щодо нашої події, але усім рота не закриєш та не втлумачиш свою думку, а отже залишається просто змиритись із тим фактом.

Щастя- це коли в тебе є люди, які тебе люблять і яких любиш ти, і робота, яка є твоїм хобі.

Лілія Чемоданова

29 років

За фахом міжнародник-політолог (дипломат), працюе PR-менеджером в ІТ-компанії.

Найбільша пригода в житті – це… Піший похід другої категорії на Алтай, те, що перше спадає на думку.

Функції у команді – тримати контакт із пресою протягом пробігу, а також допомагати із організацією подій до і після пробігу. Планує долучусь наприкінці, надати допомогу у організації гарного фінішу.

«Вірю в те Кожна подорож та кожний новий день змінює людину. Сподіваюсь, що зміни будуть лише на краще.»

Родина ще не знають про подорож) планує розпрвісти постфактум. Хібащо про Алтай мама знала до, і то про всяк випадок. Бо така дика подорож доволі небезпечна.

Найбільший страх у подорожі- спека), погано переносить високі температури.

Щастя – прокидатись із мотивацією жити!

Коновал Сергій ( Сергій Норд)

25 років

за Освітою стоматолог, але в основному зараз працюю на телебачені відеооператором

Яка найбільша пригода ? Сказати конкретно за якусь пригоду не можу, тому що їх було декілька – поїздка на схід в зону АТО – одна суцільна пригода. Також похід Карпатами із м. Рахів до озера Синевір довжиною більш ніж 150 кілометрів (йшов сам) . Також соло поїздка у Румунію велосипедом із палаткою

Основна ціль змінити – хоч на капельку змінити життя України в кращу сторону

Очікую від подорожі масу нових вражень, надзвичайно великий багаж нового досвіду і всі зусилля котрі вкладе ціла команда зможе вплинути на Україну

Основна задача зйомка+ монтаж всіх подій котрі будуть відбуватись у поїздці , також відповідаю за дрон

Велоподорож, це надзвичайно новий досвід котрий пренесе колосальні зміни у моє життя, впевнений в тому, що по поверненю в Україну багато чого буде по інакшому. Але всі ці зміни – будуть лише на краще

Всі мої рідні дуже хвилюються, але підтримують мене – бо вважають це дуже важливою місією

Страху як такого немає, головне сісти на велосипед – і все, далі тільки у перед

Ціль життя – це прагнення змінити себе та світ на краще

Сергій Котик. 29 років. Закінчив НТУУ КПІ. Наразі займається відеовиробництвом. Найбільша пригода життя мабуть ще попереду – цілком ймовірно що це буде cycle trip ChumakWay to the North America 2018, від якого Сергій окрім романтики подорожі очікує немало досвіду в операторській роботі та безумовно монтажу, чим власне він і буде займатись у вільний від сідла час. Безумовно, підготовка до такого масштабної велоподорожі неможлива без підтримки коханих та друзів, яким Сергій завдячує за розуміння та час, витрачений на підготовку. Одним з головних факторів успішності велопробігу Чумацький Шлях в Північну Америку є не тільки час проведений в сідлі, а не менш гарний відпочинок та сон всієї команди, який треба поєднати не тільки з новими знайомствами, а й з відеовиробництвом під час велотріпу. Окрім власне велосипеду, обожнює українські Карпати, готувати, подорожі, дайвінг, греблю у човні, ліс (особливо навесні та восени), рибалку та піші прогулянки. Щастя для нього – це передусім спокій та затишок, який часом може знайти в першу чергу у нічного багаття та верхи на конях. Фанат китайського чаю.

Трокін Дмитро

37 років

За фахом вчитель фізики, працює інженер-технік

Найбільша пригода у житті- народженя доньки Варвари, яка є сенсом жжиття

Жагу до велосипеда відчув вже в 19 роів а зараз не уявляє життя без руху

Тольки на велосипеді відчуває життя по-справжньому, час між тренуваннями сприймається лише як очікування наступнї покатеньки.

Саме тому ця велоподорож лише необідність- тільки подорожуя велосипедом можна с впевненностю сказати что бачиш світ, коли

вдихнув кожен запах, відчуваєш кожен порив вітру, тим паче у команді однодумців

Найбільша денна подорож 400 км

Наздивування зустрів підтримку всіх членів родини та друзів, що надало ще більшої впевненості.

В команді- будє виконувати технічну підтримку.

Оля, 32 роки.
В підлітковому віці займалася танцями: ірландський степ та класичний балет з гастролями по всій Україні, після травми довелося залишити…
Протягом трьох років працювала в дитячому будинку сімейного типу і на данний момент являється наставницею в проекті «Одна Надія».
Їй завжди подобалися велосипеди, а чоловік вивів цю цікавість до велосипедної сфери на якісний рівень. Поїздки на велодні, найтрайди, пампи, виставки і все пов’язане з велотематикою стало звичною справою.
Для неї велопробіг «Чумацький шлях до Північної Америки» – це чергова сходинка розвитку, можливість подивитися світ та отримати безліч яскравих вражень.

І опинились ми у цьому маленькому селі на кільканадцять хат у Полтавській області саме для знайомства із ним – сином загиблого воїна АТО на Донбасі, який потребує нашої допомоги.

Артем Кирилюк, після загибелі його тата, старшого солдата 30-ї механізованої бригади Олександра в кінці липня 2015, лишився жити із прабабусею та прадідом. Матір хлопця, яка давно одружена вдруге, звісток сину не передає роками.

Власне, батько Артема, Олександр Кирилюк, 1994 року народження, влаштувався служити в 30-ую механізовану незадовго до війни. На війну він відпаравився механіком-водієм. Встиг побувати в багатьох гарячих точках війни, починаючи з Саур-Могили. Вдруге Сашко пішов в снайпери, можливо, саме тому його застрелили, а не просто взяли у полон. Востаннє прадід і син бачили Олександра в червні 2016 року, коли він приїжджав їх провідати. Тоді він подарував Артему останній подарунок – іграшковий літак.

“Я спілкувався із начальником розвідки із сусідньої бригади Гречаним (прізвисько Рахман), він під’їхав до “30-ки”. Саша був як старшина роти на момент загибелі. Рахман попросив машину із цивільними номерами та хлопців у цивільному для розвідки”, – розповідає про обставини загибелі дідусь Олександра та офіційний опікун Артема Микола Сімперович.

За його словами, Рахман та Саша у легковому автомобілі поїхали без зброї. Позаду них їхав закритий бусик, там вже були озброєні військові. За словами Гречаного, завдання було успішно виконано, а, на зворотньому шляху, хлопці потрапили у засідку.

“Із засідки снайпер влучив навиліт в лівий бік Олександра. Машина перевернулась. А бусик поливали з гранатомета. Рахман вискочив із машини, думав, що Сашко мертвий, і почав тікати. А той прийшов до тями та почав дзвонити командиру. Хлопці навіть запис розмови мені вмикали. Саша повідомив: “Командир, ми у засідці. Бусіи горить. Я поранений. Рахмана нема””, – додав Микола.

Далі, згідно запису, ворог виявив пораненого Сашка у авто, і хтось у ньому впізнав снайпера 30-ї бригади. Тобто, судячи із усього, був витік інформації. Спочатку бойовики ще мали сумніви, але зрештою один з них випустив 4 кулі у спину із атвомата.

“Вони його забрали. Рахмана теж впіймали. Кинули обох в машину. Саша виявився на пустирі через кілька днів коло закинутої ферми десь у районі Новолуганського. Без документів. Його впізнали по хрестику та татуюванню. Рахман вважає себе винним, але, на мою думку, на війні як на війні. Суттєвим моментом було те, що їх хтось зрадив”, – підсумовує Микола Сімперович.

Олександра Кирилюка посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня. А його син почав жити із прабабусею і прадідусем.

“Після того, як Настя (мати Артема) відмовилась від сина, проживаючи вже у новій родині. Нам довелось оформити опікунство. І ми забрали його до себе, він з нами вже 3 роки. Ходив і в дитячий садок тут у Богданівці. А минулого року – пішов у перший клас Богданівської загальноосвітньої школи”, – додає прабабуся.

За словами опікунів, там хлопець вже має друзів та проявляє лідерські якості. А на горищі на Артема чекає новенький спортивний велосипед, який потрапить у його володіння, як він трохи підросте та “докатає” старий.

А ми, велочумаки, в свою чергу взяли шефство над цією чудовою родиною, яка виховує сина загиблого героя АТО не зважаючи на життєві перипетії та скромні умови життя у сільській хаті.

Канал ІНТБ Тернопіль, передача «Про важливе»

– Сьогодні у нас в гостях співорганізатор велопробігу “Чумацький шлях в Америку” Андрій Підгурський. Розпочнемо розмову з розповіді про цей велопробіг. Як виникла ідея його проведення? Розкажіть будь-ласка більше.

– Це другий наш великий захід, ідейним натхненником якого є Констянтин Самчук, в минулому ветеран АТО. Це благодійний захід. Минулого року, коли ми їхали по Європі 11 000 км, нам вдалось зібрати близько 250 000 гривень для постраждалих у війні на Сході України. Наш захід відзначив Національний реєстр рекордів України.

Наступного року ми плануємо їхати по Америці, тобто Сполучені Штати та Канада. Також близько 10 000 км. Це 19 американських штатів + 6 провінцій Канади. Наразі, маршрут уточнюється, можливі зміни, ретельно з переліком можна ознайомитись на сторінці.  В нас дуже різна команда, є як і велолюбителі-аматори, так і ветерани АТО, волонтери тощо.

– Яким чином збираєте гроші на допомогу бійцям АТО?

– В минулому році в різних містах Європи зустрічала і допомогала, підтримуючи, місцева українська громада. Це надзвичайно чудові люди, яким ми дуже вдячні. Допомога була як фінансова, так були і фірми-партнери. Вся допомога пішла адресно, є і звіт, і документи про передачу коштів.

– Коли плануєте стартувати велопробіг?

– Це мабуть буде кінець травня наступного року. Перш за все нам необхідно дістатися до Америки. Це буде переліт. Розпочнем ми свій шлях з Лос-Анжелесу і закінчимо в Вашингтоні, тобто в столиці.

– Відомо, що ви також охопите міста Канади.

– Звичайно! Тобто Торонто і Ванкувер, багато інших міст. У нас північний маршрут, тобто не багато південних штатів. Звичайно, що Канада – велика громада, найбільша українська діаспорта в світі там знаходиться. То ми не могли оминути Канада, там нас чекають.

– Скільки учасників і хто ці люди?

– Учасників близько десяти. Не кожен може три з половиною місяці в дорозі собі дозволити. Частина нашої команди минулорічної нажаль не може взяти участь оскільки мають роботу. Також треба взяти до уваги сім’ї. Це важко. Важко відірватися на довгий час. Ось. Але на данним момент маємо 10 чоловік. Це знову ж таки, повторюсь, різна команда. Того року це була виключно чоловіча команда. Цього року в нас двоє дівчат.

– Яким чином можна зголошуватись? Чи може приєднатися будь-хто?

– Думаю, приєднатися може кожен звичайно, необхідно заповнити анкету. Ми цілою командою узгоджуємо кожну кандидатуру. Зауважте, що на початку звучить досить спокусливо, ну знаєте і подорож така, але насправді це дуже велика відповідальність і великий обсяг роботи. Майте на увазі: від 8 до 10 годин в сідлі. Тобто ми їдемо стільки часу скільки люди сидять в офісах. Це також по суті є робота – це досить важко. Досить рано встаємо відповідно, о четвертій, четвертій тридцять ранку… Щоб, відповідно, встигнути в найтеплішу пори, тобто частину дня. Найгарячішу пору дня, як наприклад в Іспанії, ми проїзджали в кінці щоденного відрізку. Тобто рано вставали і в 12-14 вже закінчували. Температура асфальту доходила до 56 градусів. І так практично 30 днів – місяць приблизно ми провели в Іспанії. Тобто ви самі розумієте. Окрім цього кожен з нас бере участь в організації, кожен виконує свою частину роботи. Це великий обсяг роботи по залученню спонсорів, партнерів. Звичайно такий велопробіг має значний бюджет. Це також багато організаційних питаннь. Треба рахуватися з тим, що кожен відповідає за свою частину роботи, бюджету і так далі. Це є досить відповідальний захід. Кожен бере в ньому участь – від початку і до кінця.

– Як ви відпочиватимете під час велопробігу? Як харчуватиметесь? Де спатиметем?

– Костя досвідчений мандрівник. Він підкорював вершини гірські на різних континентах, приймав участь в команді древньоруського судна – лад’ї. Я також подорожую досить давно – певний досвід є. Ми працюєм над планом заздалегідь звичайно, але насправді під час дороги є речі непередбачувані… Ми готові в принципі до усього. Наприклад, минулого року ми спали не тільки в отелях, чи у громади десь на помешканні, а ми спали і в лісі, і в полі. По різному було. Були деякі речі дещо екстремальні.

– Ви плануєте представити в Америці українські проекти? Що це? Розкажіть більше.

– Ми зараз працюємо з різними стартапами українськими, айті компаніями і взагалі з людьми які роблять інноваційні речі. Хочемо показати Україну саме з цієї сторони. Тобто їдемо не тільки з благодійною метою, а хочемо показати що ми щось. Тобто у нас є талановиті люди, в нас талановите суспільство і показати, що Україна також інноваційна країна, інноваційні люди, в яких варто інвестувати. Дійсно, хочемо залучити більше інвестицій з Америки в нашу країну. Потрібно, щось показати їм.

– Які результати приніс минулий велопробіг “Українці в Європі”?

– Так, минулго року у нас відбувся велопробіг саме по Європі. Результати позитивні. Нам вдалося, як я вже сказав, залучити і надати допомогу для сімей, які цього потребували. З іншого боку, ми також працювали минулого року над іміджем. В кінці нашого велопробігу ми завершували в Одесі. Нас відзначило Міністерство закордонних справ України за покращення іміджу України. Це також нам надає натхнення. Але перш за все ми це робимо для людей, без сумнівів. Ми, українці, можемо набагато більше ніж від нас очікують.

– Яка різниця між велопробігом в Америці та в Європі?

– Звичайно він буде відрізнятися. Зовсім інші умови. Не 16 країн як ми тоді їхали. Інші природні умови, робота з громадою буде трошки інша. А тут вже в рамках двох країн. Звичайно також будуть інші малопомітні деталі. Європа ментально інша, різні суспільства. Кожна країна в Європі зовсім інакша. Зустрічі з місцевими громадами – це новий досвід, дуже багато було речей позитивних, які нас здивували.

– Розкажіть детальніше! Які країни відвідали? Цікаві моменти, казуси, деталі – чим можете поділитися?

– Неймовірно багато моментів! Досить тепло згадую нашу українську громаду в різних місцях. Люди просто неймовірно заряджені енергією! Вони дуже хочуть допомогти! І хоча у нас в країні не всі так думають, але це справді патріоти. Люди дуже активні, надають широку допомогу. Це і реабілітація воїнів війни на Сході, на яку вони їх приймають до себе.

 Про казуси. Також тепло згадую місто Канни, тобто там де Каннський кінофестиваль, там була велодоріжка, яка створювала не комфорт, а навпаки навіть небезпеку для руху. Там була ситуація коли я банально влетів в автомобіль, вибивши бокове скло навіть. В кінці кінців вилетів на проїзжу частину. Чудом нічого страшного не трапилося. Була і поліція, і швидка. Звичайно велосипед прийшлось ремонтувати, але госпіталізації не було, все закінчилось страховою. Все відбулось досить кумедно.

– Розкажіть скільки часу ви плануєте витратити на цей велопробіг?

– Плануємо подолати 10 000 км за 3 місяці. Торік теж планували 10 000, але проїхали 11 000 км. Треба розуміти що існує низка речей, які вносять коррективи в маршрут це нормально. тобто є події, люди, громада. в реальності на місці, все це вносить свої коррективи. створити маршрут по карті по карті досить легко на карті це нанесено одним чином, на місцевості визначається, що це набагато складніше і так далі. Тобто це все дещо еластично.

– Потрапити в США складніше ніж до Європи. Візи. Яким чином відкриватимете?

– Політична ситуація, загроза терактів, тощо дійсно призводить до загострення видачі віз в Америку. Тут ми сподіваємося на підтримку і співпрацюємо з Міністерством закордонних справ України. Наш велопробіг відбувається під їх патронатом. Очікуємо на допомогу, оскільки мета спортивно-благодійна. Ми не несемо загрози для американського суспільства Несемо багато корисної інформації.

11000км за 102 дні подорожі на велосипедах через 16 європейських країн, і це далеко не всі здобутки нашого велопробігу. Нам є що сказати, і ми вже так близько до одеського фінішу.

На в’їзді в місто нас зустріла місцева велоспільнота Critical Mass Odessa. Дякуємо всім вело друзям, які нас зустрічали. Ви фантастичні, і Ваша підтримка була знаковою. Завдяки Вам, ми відчули справжню домашню атмосферу і гостинність. Pavel Klimenko і всі активісти “Критичної Маси”-Одеса, дякуємо за яскравий вело пробіг містом. Окремо дякуємо Патрульна поліція Одеси за супровід велоколони, безпека понад усе
Далі у нас була зустріч із одеситами, друзями, рідними, близькими, гостями міста. В цей день ми бачили безліч людей у вишиванках. На Потьомкінських сходах був справжній вишиванковий живий ланцюг, який влаштували люди на честь Дня Незалежності України. Одеса реально українське місто!

Після фотосесії ми вирушили на прес-конференцію в Центр обслуговування громадян. Дякуємо Одеська обласна державна адміністрація за надану можливість поспілкуватися із журналістами, за допомогу та сприяння нашому перебуванню в Одесі. Особливо вдячні хлопцям-ветеранам воїнам АТО за те, що підтримали нас на прес-конференції. Дякуємо Центру допомоги ветеранам АТО, партнеру велопробігу організації Українці-Разом, волонтерам, усім небайдужим громадянам, які відвідали наш інформаційний захід.

Вдячні Міністерство закордонних справ України , його представництву в місті Одеса. На протязі всього велопробігу наші Посольства та Консульства також нам постійно допомагали. Взагалі, про всіх наших партнерів ми ще напишемо окремі додаткові пости.
Ввечері ми мали можливість виступити на головній сцені міста, розповісти одеситам та гостям міста про цілі та задачі нашого велопробігу. Дякуємо всім за підтримку, Ваші оплески в кінці нашого виступу запам’ятаються нам на довго.

Дякуємо Одесский городской совет за цінні подарунки від імені всього міста учасникам нашої команди. Ваша підтримка для наа теж важлива.

Дякуємо Marina Statkevich за те,що займалася питаннями організації нашого фінішу, поки ми були за кордоном. Марина, те велика молодець! Раді дружити з тобою

Дякуємо всім українцям, громадянам Євросоюзу, іншим прихильним до нас людям та організаціями за те, що Ви нам так активно допомагали. Це наша спільна перемога!

Україна, Польща, Чехія, Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Франція, Іспанія, Португалія, Монако, Італія, Словенія, Хорватія, Угорщина, Румунія, Молдова для нас тепер особливі країни. Вони стали для нас Друзями.

Фініш велопробігу є початком нового етапу в нашій команді. Ми будемо і далі працювати над формуванням позитивного іміджу України в світі, піднімати питання війни в Україні на всіх рівнях, а також, допомагати тим, хто постраждав внаслідок цієї війни. І все це робиться для нашої спільної перемоги та процвітання усієї України!

З любов’ю та повагою до Вас, вся команда міжнародного благодійного велопробігу “Українці в Європі”

Після 2 чудових вихідних в столиці Молдови, і завдяки допомозі нашого Посольства в Молдові, ми з величезним ентузіазмом рушили в бік українського кордону. Їхалося на стільки швидко, що місцями нам здавалося наче ми просто летимо. Такого завзяття ще не було))) Відчуття дому особливо надихало. Близько 2 години дня були на кордоні. Питання українізації “Едіка” вирішити вчасно не вдалося, ми не мали на руках документів, які б дозволяли перевезти “Едіка” через кордон. Прийняли рішення, залишити бус на кордоні в добрих і надійних руках. Дякуємо сільському Голові Паланки (Молдова) за допомогу з пошуком безпечної парковки на тривалий час. За нами виїхали наші друзі з Одеси, щоб перевантажити всі речі з “Едіка”, і успішно доставити їх до України. Все так і вийшло, але це зайняло певний час.

Приїхавши в Україну ми довго фотографувалися біля самого знаку ” Україна”. Це була особлива і святкова мить всього велопробігу. Далі було суцільне розчарування від якості нашої дороги “Маяки-Одеса”. Це суцільна небезпека, не тільки для велосипедиста, а і для всіх учасників дорожнього руху. Було просто соромно за таку халатність відповідальних осіб і державних органів. Останніт 25км. Ми їхали в повній темряві, за відсутності будь-якого вуличного освітлення. Дорога розбита, величезних ям та небезпечних колій від фур просто невидно. Темно, як в танку!

Це був найнебезпечніший відрізок дороги за всі 11000км. Їхали і молилися. Були моменти, коли авто йдучи на обгін,виїжджали нам на зустріч, і просто нас не бачили. До зіткнення лишалися сантиметри. Але все обійшлося.

Заночували в місці призначення.в голові був вже фініш, який ми всі так довго чекали. Ми в Україні, ми цілі та здорові, і ми дуже щасливі від того! Завтра урочиста мить для всієї команди благодійного велопробігу ” Українці в Європі”.

Для нас, окрім катання на велосипеді, не менш важливим є спілкування зі ЗМІ. Це виключна можливість розповісти про події в Україні, про війну на Донбасі, про цілі нашого велопробігу, про благодійність, про допомогу постраждалим від війни на Сході України.

Далі в культурно-інформаційному Центрі Посольства України в Молдові ми презентували наш велопробіг вже для громади. Традиційно показували документальний фільм Леоніда Кантера та Івана Яснія “Війна за свій рахунок”. Почули багато цікавих запитань від присутніх, особливо сподобалися питання від дітей та молоді. Наприклад, “В якій країні дівчата найгарніші?”, “Де була сама смачна їжа?”.

Для нас навіть співали пісні українські діаспоряни. Дуже приємно, що люди в поважному віці знаходять час для спілкування з нами, ще й співають для нас ))

День пройшов дуже динамічно і злагоджено. Дякуємо всім, хто був сьогодні з нами. Дякуємо Посольству України в Молдові за організацію нашого перебування в Кишиневі. Ми з радістю, при нагоді, відвідаємо сонячну Молдову ще раз.

Завтра вже будемо їхати на Батьківщину. Відповідальний момент. Дорога буде нелегка, але їхати додому завжди приємно. Тим більше, що нас там вже чекають рідні, близькі друзі та знайомі. Дякуємо Вам, Друзі, за те, що протягом цих 100 днів Ви були з нами!!!

З усіх 16 країн, де ми були, впевнено можемо сказати, що українці, з якими доводилося спілкуватися, не відсиджуються на соціальних дотаціях, а активно працюють і заробляють гроші. Це ж і стосується акторів.
Дякуємо Тарасу за запрошення, ми отримали справжнє задоволення від вистави. Ви великі молодці і талановиті актори!

Завтра ми ще лишаємося в Кишиніві, і завтра буде 100 день нашого велопробігу. Своєрідний ювілей!

Сьогодні був дуже важкий етап. Ми проїхали 160км. по пагорбам з різкими підйомами та спусками. Дороги в Молдові нам попалися жахливі. Молилися, щоб наші тендітні шосейники не розвалилися на цих ямах. На такій дорозі завжди потрібно бути максимально уважним, що вимотує психологічно.

Важко їхалося. Було таке, що крутиш з гірки стоячи на ногах, при цьому середня швидкість всього лише 16км за годину. То ремонтні роботи, то зустрічний вітер, то розпечений асфальт гальмував рух велосипеда. До речі, сьогодні вдень ми крутили при температурі +39.Водії тут вже менше поважають велосипедистів, але і багато хто вітається з нами сигналом клаксону. Це приємно )

В Кишиневі ми розмістилися в хостелі Funky Mamaliga Hostel. І одразу нас попередили, що в цю ніч тут буде велика молодіжна вечірка. Спати до 4 ранку нам не дадуть. Спілкуємося зараз з молодими і цікавими людьми. Окрім самих молдован, тут є австралійці, американці,німці, ну, і українці звісно ж. Проводимо політ.інформацію тут. Розказуємо про велопробіг і про ситуацію в Україні в цілому.

Дякуємо нашому Посольству в Молдові та особисто його працівнику Sergiy Orlov, що організували нам комфортне перебування в Кишиневі. Виспатися встигнемо, будемо в місті аж два дні. Час нам потрібен для того, щоб оформити всі необхідні документи на авто супроводу, тобто на “Едіка”. Він же у нас поляк, а має легально в’їхати в Україну, і лишитися працювати вже для наших військових із зони АТО. Тим не менше, завтра буде насичений день. До нашого фінішу лишається всього 4 дні!!!

По приїзду в Яси нас, не менш гостинно, зустріли представники місцевого осередку Союзу українців Румунії Uniunea Ucrainenilor din Romania – Filiala Iasi ( UUR IASI ). Дякуємо Daniel Serdenciuc, Victor Hrihorciuc за те, що зустріли нас, і організували наше перебування тут. Також, сьогодні відбулася офіційна зустріч з мером міста Яси Mihai Chirica. Ми обговорили можливість співпраці між нашими країнами. Пан мер повідомив нам, що місто Яси вже є містом-побратимом наших Чернівців, а також, місто приймало на реабілітацію наших військовослужбовців, які були в зоні АТО. Планується і надалі нарощувати співпрацю в цих напрямках. Ми обмінялися контактами.

До речі, Mihai є спортсменом, грає у футбол. Тому нам легко вдалося знайти з ним спільну мову, і продуктивно поспілкуватися. День видався достатньо насиченим і завершився смачною вечерею. Дякуємо всім, хто був сьогодні з нами за чудовий час. До завтра. Попереду Молдова!

Зранку було тепліше ніж в попередній день, хоч і дуже волого. Рушили на місто Роман. В горах нас чекали екстремальні спуски та підйоми.Дорога мокра, на крутих спусках постійно рухалися на гальмах. При такій погоді гальмівні колодки стираються дуже швидко. Екстріму вистачало, особливо в місцях ремонтних робіт та розломів дорожнього полотна. Є пару фото у звіті, щоб і Ви могли це побачити. Доїхали всі живі та здорові, без падінь та завалів.

За 15км. дистанції спустилися з 1005 метрів до 365 метрів над рівнем моря. Дорога внизу теж розбита. Їхали через села. І навіть в таких непростих умовах, ми отримали задоволення від катання в румунських Карпатах. Як же круто було їхати між провисаючими скелями, які закривають сонце. Круто кататися під шум гірських річок та водоспадів. Шкода, але гори на цьому етапі закінчилися. Тепер ми виїхали на пагорби та рівнини. Далі до самого фінішу вся дорога буде тільки такою.

Зараз відпочиваємо в районі міста Роман, готуватимемося до завтрашнього етапу. А до фінішу лишається вже менше тижня! Тому не зволікайте, при можливості обов’язково приїжджайте в Одесу, і підтримайте нас на фініші вело пробігу “Українці в Європі”.

Зранку в +7 вставати не дуже хотілося, але нас чекав гірський етап в 100км.. Добре, що вчора якісно пропрацювали сьогоднішній маршрут. Їхали ми по дорозі Е578. Дуже класна траса. Дорожнє полотно ідеально рівне, підйоми та спуски достатньо пологі. Румунії за таку дорогу великий респект. Сюди можна приїжджати і просто кататися на велосипедах. Ще й природа навкруги неймовірна!

Доречі, в +7 і їхати було морозно, згадували в ці моменти спекотну Іспанію, коли мерзнуть пальці на руках і ногах. Одне добре, світило сонце і не було дощу. А це велике щастя ))

Карпати в Румунії особливо гарні, з усіх сторін ми бачили зелені гори. Чистоту холодного повітря не передати ні текстом, ні фотографіями. Густий туман нагадував нам, що замок графа Дракули зовсім недалеко. Все це і є справжня Трансільванія. Реально, сюди варто приїхати і покататися саме на велосипеді. Відчуття особливі.
Зараз ми знаходимося в Георгені. Плануємо маршрут на завтра. Отримали велике задоволення від сьогоднішнього етапу.

Всім вдалого дня, Друзі! І дякуємо, що всі 95 днів Ви були з нами!

Сьогоднішній етап “Клуж-Напока – Регін” складав 100км.. Їхали ми не поголовним дорогам, а по гірським, через румунські села. Що Вам сказати, що дорога, що саме село дуже схожі на наше Закарпаття. Великі ділянки шляху дуже розбиті, так, що сильно і не розженешся, особливо на спусках.

В селах дуже багато циган. Вони такі самі як і у нас, але є одна велика різниця – тут вони вдома, а ми в гостях. Доводиться бути обережними. Але в цілому, люди тут привітні. Дивуються, що ми тут забули на велосипедах )))

Дощі були непостійними. Тому ми вирішили їхати “перебіжками”. в паузах між ними. Така тактика себе виправдала, приїхали до Регіна майже сухі. Це все досвід нашого велопробігу )

На висотах вже можна розгледіти реальні карпатські гори, які нас чекають завтра. Буде складний етап, майже постійно в гору, лише 10км. маршруту буде по рівнині, але ми готові їхати за будь-яких умов.
До нашого фінішу лишається трохи більше тижня. Нагадуємо, що наш велопробіг закінчується 24 серпня на День Незалежності України в місті Одеса.

Раді будемо бачити всіх Вас на цій знаковій події!

Сьогоднішній етап був в 150км.. Дороги в Румунії хороші. Ширші ніж у Франції та Італії, кращі ніж в Угорщині. Рівнинний рельєф вже комбінується з пагорбами, це означає, що зовсім скоро нас чекають високі Карпати. Етап проїхали із особливим задоволенням.

Зупинилися ми в місті Cluj-Napoca у нашого українського друга Івана Флоріана Трайста і його подруги Алекси. Маємо можливість нормально зарядити всі свої гаджети, рації, прийняти душ, ну, і не шукати черговий МакДональдс, щоб написати звіт за день у фейсбук ))

Дякуємо нашим друзям за допомогу! В Румунії у нас взагалі немає ніяких контактів, у кого можна було б зупинитися на відпочинок.

Завтра нас чекає черговий етап, не такий довгий як сьогодні, але не менш цікавий. З циганами, гітарами та ведмедями. Жартуємо, гітар не буде ))) Всім приємного вечора і великий ПРИВІТ від учасників нашої велокоманди!

1. Ми виконали одне із завдань велопробігу – проїхали 10 000км по Європі, але, щоб дістатися Одеси нам потрібно ще накатати приблизно 1000км..;
2. Ми чітко вписалися в 90 можливих днів перебування в шенгенській зоні для громадян України;
3. Ми заїхали в 15 країну нашого велопробігу – Румунію.
4. Нарешті, ми повернулися в наш часовий пояс. Тепер звіряємо час по Києву.