Підшефний велочумаків. Син загиблого героя АТО

Share Button

Семирічний Артем кружляє на старенькому велосипеді на вузенькій сільській вуличці. Він розганяється, доладно стає ногами на раму та робить багатообіцяючі різкі повороти… Із двору на його викрутаси свариться собака, ну і ми, велочумаки, стоїмо коло воріт та тішимось, що нам на зміну росте такий вправний велосипедист.

GOPR7063

І опинились ми у цьому маленькому селі на кільканадцять хат у Полтавській області саме для знайомства із ним – сином загиблого воїна АТО на Донбасі, який потребує нашої допомоги.

Артем Кирилюк, після загибелі його тата, старшого солдата 30-ї механізованої бригади Олександра в кінці липня 2015, лишився жити із прабабусею та прадідом. Матір хлопця, яка давно одружена вдруге, звісток сину не передає роками.

Власне, батько Артема, Олександр Кирилюк, 1994 року народження, влаштувався служити в 30-ую механізовану незадовго до війни. На війну він відпаравився механіком-водієм. Встиг побувати в багатьох гарячих точках війни, починаючи з Саур-Могили. Вдруге Сашко пішов в снайпери, можливо, саме тому його застрелили, а не просто взяли у полон. Востаннє прадід і син бачили Олександра в червні 2016 року, коли він приїжджав їх провідати. Тоді він подарував Артему останній подарунок – іграшковий літак.

“Я спілкувався із начальником розвідки із сусідньої бригади Гречаним (прізвисько Рахман), він під’їхав до “30-ки”. Саша був як старшина роти на момент загибелі. Рахман попросив машину із цивільними номерами та хлопців у цивільному для розвідки”, – розповідає про обставини загибелі дідусь Олександра та офіційний опікун Артема Микола Сімперович.

00004.MTS_snapshot_00

За його словами, Рахман та Саша у легковому автомобілі поїхали без зброї. Позаду них їхав закритий бусик, там вже були озброєні військові. За словами Гречаного, завдання було успішно виконано, а, на зворотньому шляху, хлопці потрапили у засідку.

“Із засідки снайпер влучив навиліт в лівий бік Олександра. Машина перевернулась. А бусик поливали з гранатомета. Рахман вискочив із машини, думав, що Сашко мертвий, і почав тікати. А той прийшов до тями та почав дзвонити командиру. Хлопці навіть запис розмови мені вмикали. Саша повідомив: “Командир, ми у засідці. Бусіи горить. Я поранений. Рахмана нема””, – додав Микола.

Далі, згідно запису, ворог виявив пораненого Сашка у авто, і хтось у ньому впізнав снайпера 30-ї бригади. Тобто, судячи із усього, був витік інформації. Спочатку бойовики ще мали сумніви, але зрештою один з них випустив 4 кулі у спину із атвомата.

“Вони його забрали. Рахмана теж впіймали. Кинули обох в машину. Саша виявився на пустирі через кілька днів коло закинутої ферми десь у районі Новолуганського. Без документів. Його впізнали по хрестику та татуюванню. Рахман вважає себе винним, але, на мою думку, на війні як на війні. Суттєвим моментом було те, що їх хтось зрадив”, – підсумовує Микола Сімперович.

Олександра Кирилюка посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня. А його син почав жити із прабабусею і прадідусем.

“Після того, як Настя (мати Артема) відмовилась від сина, проживаючи вже у новій родині. Нам довелось оформити опікунство. І ми забрали його до себе, він з нами вже 3 роки. Ходив і в дитячий садок тут у Богданівці. А минулого року – пішов у перший клас Богданівської загальноосвітньої школи”, – додає прабабуся.

DSC_0437

За словами опікунів, там хлопець вже має друзів та проявляє лідерські якості. А на горищі на Артема чекає новенький спортивний велосипед, який потрапить у його володіння, як він трохи підросте та “докатає” старий.

А ми, велочумаки, в свою чергу взяли шефство над цією чудовою родиною, яка виховує сина загиблого героя АТО не зважаючи на життєві перипетії та скромні умови життя у сільській хаті.

Share Button

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *